1964 > За наукові кадри, Одесса, 23 апреля 1964, с. 3.

В часи Шекспіра театральні трупи з примусовою гордістю носили лакейські титули: «Слуги лорда-камергера», «Слуги лорда-адмірала» і т. д. За чотириста років сіренька Лєта поглинула імена гордих лордів і зовсім небагато залишила від гучної слави великої Єлизавети. Але слава незнатного стратфордця Шекспіра минає всі кордони, крокує «через хребти століть і голови поетів і урядів».

Його п’єсами зачитувалися Маркс і Енгельс, Чернишевський, Лафарг; в них черпали натхнення Ґете і Пушкін, Гюго й Стендаль. Його характери, взяті з часів чотирьохсотрічної давнини, і досі не залишають мислячу людину безучасною.

Невже так багато спільного в цьому минулому з пізнішими часами, що робить драми Шекспіра злободенними століттями після смерті автора? Видно, спільного чимало, особливо якщо врахувати, що Шекспір зобразив не просто певну епоху, а перелом епохи. Бувають у житті суспільства часи, коли ламаються старі підвалини життя, старі принципи відносин й на зміну їм приходять нові. В такі періоди час ніби прискорює свою ходу. Спробуйте розглянути деталі в цьому шаленному стрибку життя! В наш час існує невідома єлизаветинській Англії сповільнена кінозйомка: вона дає можливість розглянути всі періоди руху людини, коня, автомобіля. Але яка зйомка може розглянути уважно рух людської душі?

Блискуче розв’язав це завдання чарівник Шекспір. При цьому в поле його зору потрапляли дуже цікаві, складні людські характери, складні людські відносини. І коли ми сьогодні говоримо про динаміку сучасного життя, про складність характеру людини ХХ століття, то не можемо не визнавати, що геніальний драматург близький нашому часу.

Пружиною дії всякої драми є конфлікт. Конфлікти кращих п’єс Шекспіра — це зіткнення нового з відживаючим старим. Відродженець Шекспір вустами своїх веселчаків-героїв сміється з середньовічних забобонів: родової помсти, дворянської чванливості, марнослів’я. Минуле не відходить без боротьби: власним життям перемагають страшний забобон Ромео та Джульєта, не зразу приходить щастя до героїв комедії «Много шума из ничего», не тільки смішний, але й страшнуватий ханжа Мальволіо.

Але Шекспір викривав не тільки зло, яке відходило в минуле, але й зло нового часу. До сьогодні не застаріли його пристрасні й сильні удари по расовій і національній ворожнечі, до цього часу сильне враження справляють картини велетенських розмірів підлості та лицемірства, які оточують його Ліра, його Тимона, його Гамлета. Голова принца датського розривалась від роздумів: що робити? підкоритися і погрузнути в фарисейському болоті чи боротися? Відплатити одній людині не важко, але як подолати все зло світу? А зло — це не тільки братоубивця Клавдій. Це й Гертруда, яка надала перевагу нікчемному вбивці. Це й «друзі» Гамлета Розенкранц і Гільденстерн, які стали на шлях зрадництва. А Полоній? Полоній, який повчає сина: «Будь вірний сам собі», і який не має своєї думки перед сильними — лицемірний і хитрий лизоблюд. Так, їх зачіски й костюми зовсім вийшли з моди, але, на жаль, не вийшли з моди їх пороки.

Що ж тоді світлого залишається в житті, що оспівує поет? Де чисті людські почуття, незаймані суспільною корупцією людські відносини, це краса розумної і чесної людини. Сьогодні, коли все людство святкує чотирьохсотріччя Шекспіра, нас знову й знову вражає краса його поезії, живучість його героїв і могутня сила його думки.