1973 > Друг читача, Київ, № 22, 1973, — С. 7.

ЗА ОСТАННІ РОКИ наше літературознавство збагатилося кількома грунтовними працями про творчість Карела Чапека (праця В. Шевчука, монографії О. Малевича, С. Нікольського, І. Бернштейн). І ось перед нами нова українська книга про Чапека, автор якої уже давно досліджує
творчість чеського письменни на (А. Р. Волков, «Драматур гія Карела Чапека», Вид-во Львівського університету, 174 стор., ц. 1 крб. 5 коп.).
У вступі до своєї Книжки А. Волков слушно зауважує, що сьогочасний щабель чапекознавства дає змогу перейти від статей і загальних праць до монографічних досліджень окремих творів чи жанрових груп. Отож рецензована книга не критико-біографічний нарис, а дослідження одного але вельми важливого розділу письменникової спадщини - драматургії.
Коротко схарактеризувавши сучасний стан чапекознавства і визначивши методику свого дослідження у вступі, А. Волков у розділі «Від "Розбійника" до "Матері" подає стислу творчу біографію Чапека-драматурга і пропонує свою періодизацію його творчого шляху. Але все це, власне, передмова до основної. аналітичної частини книги, мета якої - дати уявлення про Драматургічну систему чеського письменника.
Вихідне положення- своєї концепції дослідник формулює у назві одного з перших розділів - "Чапек - письменник ХХ століття". Це не трюїзм, як може спочатку здатися. У цій фразі - плідна думка про те, що в творчості Чапека по-своєму виявилися специфічні риси нашого бурхливого століття. Невипадково й те, що автору, як правило, порівнює Чапекови твори не з творами Франса чи Шоу, - такі паралелі вже неодноразово проводилися, - а з тими, хто належить виключно XX сторіччю: Б. Брехтом, В. Маяковським, В. Незвалом та ін.
А. Волков визначає ряд ідейно-творчих засад драматургії Чапека: інтелектуалізм, узагальненість, лаконізм, тропізм, фантастика, психологізм, синтетизм, пошуки нового жанру.

Аналізові цих засад і присвячено більшу частину цієї праці. Причому, незважаючи на свою композиційну автономність, розділи пов'язані один з одним, навіть кінець кожного розділу сприймається як коротенька інтродукція до наступного. Звідси цілісність викладу авторської концепції, що дає читачеві можливість осягти діалектичний характер драматургічної системи письменника.

Розмірковуючи про інтелектуалізм Чапека, дослідник дає своє тлумачення цієї категорії в естетичному аспекті, акцентує увагу на зв'язку між творчістю драматурга та його філософськими інтересами і уподобаннями, простежує, як «узагальненість Чапекової проблематики виливається в узагальнену непість художньої форми». Ці міркування про різницю між інтелектуалізмом Чапека, з одного боку, і Брехта, Маяковського, Хікмета, Незвала — з другого. У цьому ж розділі читач знайде ґрунтовний аналіз п’єс «З життя комах», «Біла недуга», «Мати».

Дуже змістовні спостереження автора над антропонімікою у п’єсах Чапека. Не тільки історико-літературний, а й теоретичний інтерес становлять, на мій погляд, міркування про чапеківське оперування художнім часом.

З’ясовуючи природу та функції фантастики в драмах Чапека, А. Волков веде мову і про традиції чапеківської фантастики та її соціальний зміст. Зрозуміла річ, автор не може уникнути паралелей з Г. Уеллсом. І тут хотілося б висловити сумнів щодо характеристики уеллсової фантастики. На думку А. Волкова, в Уеллса «науково-фантастичні гіпотези часто стають... засобом передбачення далекого майбутнього людства («Машина часу», «Війна світів», «Коли сплячий прокинеться», «У дні комети» та ін.). Проте англійського письменника менш за все хвилювало передбачення майбутнього.
Він був не футурологом, а діагностом: найстрашніші хиби сучасності він виносив у фантастичне майбутнє, показуючи їхню трагічну перспективу. Його романи містять у собі швидше не пророцтва майбутнього, а попередження сучасному світові.
Особливу увагу автор монографії приділяє проблемі експресивності у Чапека. Фахівця, очевидно, зацікавлять судження про засоби емоційного впливу на глядача, про поєднання іронічного та жахливого у п’єсах «R.U.R.» і «Біла недуга». Взагалі про поєднання різних засад у творчості Чапека-драматурга, про наслідки взаємодії різних видів мистецтва в його театральній системі автор змістовно і по-новому пише у розділі «Синтетизм». Розвиваючи думку про синтез різних жанрових форм у соціально-філософській трагедії Чапека, дослідник влучно характеризує своєрідність цієї жанрової модифікації та новаторство її митця.
Книга А. Волкова адресова- на не тільки вузьким фахівцям, а й тим, хто цікавиться проблемами теорії драми. Це видно з усієї праці: на матеріалі чапеківської драматургії ав- тор ставить серйозні теоретико-літературні проблеми. З приводу одного моменту в теоретичних засадах автора монографії мені хотілося б посперечатись.

Майже на кожній сторінці книжки зустрічається слово «структура» або похідні від нього. Під «структурою» автор розуміє «цілокупність, нерозривність та взаємозумовленість усіх складників різних ідейно-мистецьких рівнів (авторська концепція, образність, компози- ція, стилістика та ін.) твору». Цю дещо аморфну дефініцію навряд чи можна визнати вдалою. Поняття «структура» може бути доцільно вживаним лише у кореляції з поняттям «система». А. Волков пише про «структуру окремих драм і систему драматургічних засад Чапека», зіставляючи таким чином об'єкти різних рівнів: окремий твір і театральну систему. Корисним же може бути співвіднесення згаданих категорій щодо одного об'єкту чи класу об'єктів.

Але незважаючи на цю теоретичну неточність, авторові в основному вдалося послідовно проаналізувати і по-новому висвітлити деякі аспекти творчості чеського письменника.