1975> Теорія родів і жанрів художньої літератури. Тези доповідей республ. наукової конф. — Одеса: ОДУ, 1975. — С. 27.

В останні десятиріччя інтерес до проблеми типології роману значно зріс. У працях різних учених (К. Тіандера, В. Дітеріхса, Е. Мюра, В. Кайзера, А. Флакера, Г. Поспєлова та ін.) пропонувалися різні критерії класифікації роману, зокрема через поняття «епос приватного життя». Водночас у сучасному літературознавстві критерії типологічного зіставлення романних форм ще не можна вважати достатньо розробленими.

У той час як теоретики літератури пропонують дедуктивно побудовані класифікації, жодна з яких поки що не охоплює всієї різноманітності романних форм, історики літератури прагнуть описати той чи інший емпірично виділений, більш-менш сталий тип роману. При цьому вони оперують такими термінами, як «літературний роман», Bildungsroman, «історичний роман» тощо, що вже закріпилися в науковій традиції.

Очевидно, участь істориків літератури в теоретичному осмисленні типології роману має стати значно активнішою, тим більше що поставлена проблема перебуває на межі теорії та історії літератури. Блискучим прикладом історико-теоретичного (як дедуктивного, так і історико-емпіричного) дослідження типології роману можуть служити праці М.М. Бахтіна, який виділив, зокрема, на матеріалі античної прози конкретний принцип типологічної класифікації жанрових різновидів — взаємозв’язок часових і просторових відношень (хронотоп).

Уявляється доцільним вивчення романних різновидів спочатку в межах того чи іншого періоду історії культури. Так, на матеріалі західноєвропейської просвітительської літератури ми зустрічаємося з кількома типами роману, такими як «авантюрний роман», «роман великого шляху», «готичний роман», «роман-подорожник» і т. ін. Кожен із цих типів виділено емпірично; загальний принцип класифікації відсутній, і семантичні поля традиційних означень перехрещуються.

Типологічний опис кожного з типів має своєю метою виділення системотворних ознак того чи іншого жанрового різновиду. Наприклад, у «романі великого шляху» такою ознакою є, на наш погляд, функціональна співвіднесеність таких змістовних і формальних компонентів, як: 1) герой, внутрішня конфліктність натури якого знаходить свій зовнішній вияв; 2) лінеарний художній простір з ознакою спрямованості; 3) гегемонія оповідача над рядом подій.

Дескриптивне вивчення інших типів роману з відокремленням відповідних ознак жанрового типу дасть матеріал для узагальнень. Лише спільні для всіх різновидів роману параметри, точніше система відношень між цими параметрами, може бути визнана єдиним критерієм типологічної класифікації жанру.