1964 > Літературна Україна, Київ, № 33, 1964, с. 3.

Немає ніякого сумніву, що, починаючи з ХVІІ сторіччя, жоден визначний драматург не уникнув впливу Шекспіра в кращому розумінні цього сло за. Це стосується і Лесі Українки. Вона ще в дитинстві полюбила твори геніального англійця, а потім щиро шкодувала. що через «дикі умови нашого театру» марнується український переклад «Гамлета», і сама працювала над перекладом "Макбета".
Захоплення Лесі Українки Шекспіром треба шукати не просто в схожості сюжетних ліній, віршованих розмірів чи імен героїв. Воно значно глибше: у регістрі поезії, в загаль них прагненнях до окладних конфліктів і характерів, у розробці аналогічних тем. А з другого боку, не можна також забувати, що появі Лесі Українки в українській літературі переду вали такі прихильники й знавці Шекспіра, як М. Старицький, П. Куліш, П. Мирний і, нарешті, справжній шекспірознавець І. Франко.
Як відомо, в 1890 році поетеса написала два сонети, близькі один до одного за змістом настроєм: «Натура гине - вся в оздобах, в золоті...» та «Дивлюся я на смерть натури...». Вони, безумовно, перегукуються із славнозвісним 66 сонетом Шекспіра «Я кличу смерть...». Слово «натура» вжите поетесою не в буквальному розумінні, а на означення всього природного в житті людини. Все людське вабить авторку, але вона не мо же не констатувати з глибоким сумом, що те найкраще потопає у дрібницях, у мерзотах:
Натура гине -вся в оздобах.в золоті - Останній усміх ясний посила І краскою непевною пала, Немов кенаюча вродливця в сухоті...
Здається, досить розкрити дужки, і почнеться схвильований шекспірівський перелік усіх проявів життєвої несправедливості.
Одним з найулюбленіших Лесею Українкою Шекспірових творів був «Гамлет». Це підтверджується і згадками про трагедію в і листах, а ще біль ше - данню поетеси гамлетівській темі. Идеться про поезію, яку названо першими словами відомого монолога «To be or not to be».
Для Лесі Українки ця дилема - не просто вибір між фі зичним життям і смертю, а не обхідність зрозуміти своє висо ке покликання митця. Вже в пи- таннях, які ставить тут поетеса, звучить трагічна щирість довіч ного Гамлета, що прагне вирва тися з фарисейського болота. Їй не страшна смерть, а страшні безсилля й бездіяльність. Трак туючи шекспірівську тему в дусі свого часу, Леся Українка залишається вірною громадянсь ким традиціям О. Пушкіна, Т. Шевченка, М. Некрасова. Та віддаючи всі свої симпатії Гамлету, вона все ж не може прийняти його як героя, бо герой нового часу повинен діяти. Інший вірш - також з шекспірів ською назвою «Сон літньої ночі» вона закінчує словами:
Хто зо сну прокинувсь, Хай щастя забуде, Йому вже до щастя нема вороття
Назва поезії викликає асоціа ції з оптимізмом раннього Шекспіра, а в її словах відчувається гіркота Шекспіра зрілого. Проте і в цьому вірші Леся Українка вірна собі: тут є сум, є гіркота, але немає відчаю. Поетеса все ж бажає собі не сну. а життя», хоч знає про всі його злигодні.
Любов Лесі Українки до Шекспіра не зменшується й з появою її інтересу до Ібсена та «нової драми». Свою першу драму «Блакитна троянда» вона написала під явним впливом Ібсенівських «Привидів». Та водночас цей насичений шекспірівськими іменами і навіть шекспірівськими мотивами. Після «Блакитної троянди» і «Прощания» Леся Українка більше не звертається до зображення тогочасної дійсності. «Для розв'язання найглибших Філософських проблем, М. Т. Рильський, тичних побудов Леся Українка брала мотиви з далекої історії. 3 міфології, з тієї ж причини, з якої це не раз робили Шекспір, Байрон, Шіллер, Пушкін».
На перший погляд, наче небагато має спільного драма-феєрія «Лісова пісня» з ранніми п'єсами Шекспіра. Справді, Мавка зовсім не схожа на Гермію чи Єлену. Лукаш відрізняється від Деметрія. Але така чарівність природи, як у «Лісовій пісні» навряд чи зустрічалася в світовій драматургії після комедії Шекспіра «Сон літньої ночі». І тут, і там вміле використання фольклорних мотивів породжує небачену буйність фарб. В обох п'єсах природа не фон для героїв, вона живе, діє, детермі нує вчинки людей.
Якщо драматурги Заходу вва жали Ібсена «знаменням» нової драми, то, на думку Лесі Українки, його драми «... все-таки належать до старого типу: особи ста драма переважає над громадською.... Сучасною вважає вона ту драму, де значне місце відведено народові, де передано драматизм боротьби різних соціальних груп.
Під таким кутом зору розгля дає Леся Українка і драматургію Шекспіра. У статті «Най-новіша громадська драма вона пише про майстерне зображення народу в шекспірівських траге діях і хроніках, але знаходить. що масам у Шекспіра приділе но ще недостатньо уваги, і так історично обгрунтовує це явище: "...Демократична ідея шукала навпомацки дорогу й повинна була брати собі у проводирі Інші поривання..." Цікаво, що, згадуючи шекспірівські драми із зображенням мас, Леся Українка в першу чергу називає трагедію «Коріолан».
В «Коріолані» поетесу приваблює ще й грандіозний, глибокий конфлікт. Тяжіння до такого роду конфліктів характерне й для її драматургічної практики. По-шекспірівському глибокі конфлікти покладені в основу «Касандри», «Камінного господаря», «Адвоката Мартіана». Подвійна зрада Коріолана в центрі уваги Шекспіра. Злочин це чи не злочин? Таке ж питання ставить і авторка «Адвоката Мартіана». Чи зрадив Мартан Ардента і чи мав , він на це моральне право? Чи злочинець він по відношенню до своїх дітей? Проблеми розв'язуються не в морально-етичному, а в соціальному аспекті, і ця соціальність при глибині конфлікту робить драму ще трагічнішою.
В «Коріолані» шекспірівський трагізм межує з песимізмом. А драму Лесі Українки при всьому нагнітанні трагізму не можна назвати песимістичною. Розбиваються окремі людські уявлення, навіть людські долі, але залишаються цілими світлі мрії, великі ідеї. В п'єсі від початку до кінця бринить тема прометеївської боротьби за істину, за людське щастя. Ці ідеали непереможні.
Мотиви, характери, навіяні Шекспіром, можна знайти не в одному творі Лесі Українки. Та не це головне. Важливо, що мо гутне, вічно живе джерело думок і почуттів Шекспіра було благотворним для її самобутнього, яскравого таланту.