Марк Георгійович Соколянський був професором Одеського державного (з 2000 р. — національного) університету імені І. І. Мечникова, відомим ученим, істориком та теоретиком літератури, театрознавцем, критиком, письменником, автором монографій та численних статей. Виданий у 2024 році бібліографічний покажчик його праць, опублікованих в українських та міжнародних виданнях, містить 464 позиції. Інтерв’ю з ним, опубліковане у покажчику, є важливим джерелом розуміння особистості Марка Георгійовича.
Марк Соколянський народився 28 липня 1939 р. у Ленінграді. Його батько, Георгій Гаврилович Соколянський (1899–1982), був відомим невропатологом, доктором медичних наук, професором, автором наукових праць з питань нейроморфології та клінічної невропатології. Наприкінці 1930-х він був вченим секретарем Ленінградського товариства невропатологів та психіатрів, після війни — головою Ярославського товариства (1945–1956), а з 1956-го — Одеського товариства невропатологів та психіатрів. У роки Другої світової війни Г. Соколянський залишався в Ленінграді, а маленький Марк з мамою Софією Юхимівною (1910–1972) евакуювалися в Омську область.
По завершенні війни родина жила в Ярославлі. Там у 1955 році Марк закінчив школу з золотою медаллю. З дитинства багато читав і полюбляв театр — сім’я жила неподалік Ярославського драматичного театру і часто бувала там. Любов до театру проніс через усе життя. Після закінчення школи Марк вступив до філологічного відділення Ярославського педагогічного інституту.
У 1956 році родина переїхала до Одеси, де батько очолив кафедру нервових хвороб в Одеському медичному інституті (керував нею до 1973 року), а Марк перевівся на другий курс філологічного факультету ОДУ імені І. І. Мечникова. При переводі з вузів інших республік студенти мали здавати предмети, які раніше не вивчали, насамперед українську мову. За порадою колеги батька він почав читати українську поезію, щоб відчути мову, потім за допомогою викладачів філфаку продовжував вивчати українську та оволодів нею досконало — говорив українською, писав статті, вільно спілкувався. У студентські роки активно займався художньою самодіяльністю, писав скетчі, займався спортом (полюбляв баскетбол та шахи), додатково до університетських лекцій відвідував семінари з теоретичного мовознавства у Будинку вчених.
Закінчивши філологічний факультет у 1960 році з відзнакою, Марк Соколянський недовго працював у заводській багатотиражці, потім – в університетській газеті «За наукові кадри». У 1962 році розпочав викладацьку роботу в ОДУ, спочатку як асистент кафедри історії зарубіжних літератур на умовах погодинної оплати, з 1965-го — у штаті кафедри. У 1964 році успішно захистив у Горькому (нині — Нижній Новгород) кандидатську дисертацію на тему «Б. Шоу та Шекспір (до питання про еволюцію реалізму)». Він сам сформулював тему, писав роботу практично без наукового керівника, оскільки англістів на кафедрі тоді не було. Вже у цьому проявляється якість, властива йому як вченому, так і людині, — самостійність суджень і незалежність. Після захисту дисертації стає старшим викладачем кафедри, а з 1967-го — доцентом; спочатку читає лекції на обох філологічних факультетах, пізніше працює в основному на англійському відділенні факультету романо-германської філології. Читав курси з історії англійської та американської літератур, з історії зарубіжної критики, спецкурс з типології англійського роману XVIII ст. Особливе місце посідає його авторський спецкурс «Типологія сучасного світового літературного розвитку», який він читав на історичному факультеті ОНУ. Марк Георгійович високо оцінював рівень студентів-істориків; деякі ідеї, що виникли під час підготовки спецкурсу, були пізніше розроблені у статтях, використовувалися у лекціях під час його життя в Європі. Також він був науковим керівником дипломних робіт та кандидатських дисертацій, опонентом кандидатських та докторських дисертацій. Його лекції відрізнялися глибиною змісту і були бездоганними за формою виконання. Студенти захоплювалися ним, але й побоювалися — він був вимогливим викладачем, і не всі з першого разу складали іспити.
У 1982 році М. Г. Соколянський захистив у Московському державному університеті докторську дисертацію на тему «Творчість Генрі Філдінга та проблеми типології просвітницького роману». З 1984 року — професор кафедри історії зарубіжних літератур ОДУ.
Вже у 1980-ті М. Г. Соколянський стає значним вченим, складаються особливості підходу до літератури, який значною мірою притаманний більшості його наступних робіт. У докторській дисертації він визначає свій метод як історико-теоретичний, що дозволяє розширити та збагатити поширений у літературознавстві того часу історико-емпіричний підхід. Цей шлях дослідження, розроблений та використаний у докторській дисертації, передбачав вивчення кожного з емпірично виділених типів роману з визначенням основних жанроутворюючих ознак. Проведене дослідження дозволило не тільки виявити своєрідність розглянутих жанрових форм і визначити конкретно-історичний характер їхньої еволюції, але й намітити шляхи дослідження типології роману на матеріалі літератур інших історико-культурних епох.
У подальших роботах Марк Соколянський продовжує розробляти історико-теоретичний підхід, де значне місце займає розгляд теоретичних питань, на яких ґрунтується аналіз поставленої проблеми. Так, книга «Проблеми жанрології» (2012) присвячена актуальним проблемам теорії та історії художньо-літературних жанрів. Автор поєднує теоретико-дедуктивний та історико-літературний підходи. Збірник включає теоретичні нариси про систему жанрів як літературознавчу категорію, про жанровий діапазон літературознавчих досліджень, а також про жанрову своєрідність драм Шекспіра, філософського роману епохи Просвітництва, «Мертвих душ» Гоголя, «Горя від розуму» Грибоєдова, «Конармії» Бабеля, історичного роману В. Жаботинського та інших творів. Багато робіт з жанрології М. Г. Соколянського друкувалися у збірниках з теорії літератури, а також у польському журналі «Питання літературних жанрів», членом редколегії якого він був упродовж двадцяти років.
Збірник «Етюди з компаративістики» (2021) включає роботи, присвячені різноманітним зв’язкам між окремими творами, жанрами, стилями національних літератур, а також співвідношенням між літературою та іншими видами мистецтва. Диференційовано розглядаються два важливі аспекти світового літературного процесу: контактні зв’язки та типологічні сходження. До книги входять нариси «Генрі Філдінг та Вільям Хогарт», «Ф. М. Достоєвський та Джозеф Конрад», «Андрій Платонов і Франц Кафка», «Типологія світового літературного процесу у другій половині ХХ століття» та інші. Наукові інтереси М. Г. Соколянського були широкі та різноманітні, охоплювали велике коло авторів, явищ різних національних літератур та епох, від Відродження до сучасності. Він був автором монографій про Г. Філдінга та О. Уайльда, В. Шекспіра та О. Пушкіна, М. Гоголя та англійський роман епохи Просвітництва, а також численних статей з теорії та історії літератури, писав про В. Жаботинського, Ільфа і Петрова, І. Бабеля, А. Платонова, Г. Кановича тощо. Крім літературознавчих і літературно-критичних праць він опублікував декілька перекладів з англійської на російську та українську мови у журналах «Питання літератури» («Вопросы литературы»), «Всесвіт» тощо. Брав участь у численних міжнародних та республіканських наукових конференціях в Україні, Польщі, Великобританії, США, Ізраїлі, Болгарії, Канаді, ФРН, Росії, Латвії, Іспанії, Швейцарії та інших країнах.
Протягом всього одеського періоду Марк Георгійович був активним учасником наукового та культурного життя міста. У 1985–1993 роках очолював Пушкінську наукову комісію одеського Будинку вчених, був науковим координатором літературних Алексєєвських читань в Одесі (1983, 1986, 1989, 1992, 1996), членом правління Будинку вчених. Також займався театральною критикою, опублікував понад сто театральних рецензій та оглядів. З 1973 року — член Національної Спілки театральних діячів України, у 1973–1987 роки — член правління і заступник голови правління Одеської міжобласної організації СТД, у 1987–1992-му — член республіканського правління Спілки, з 1990-х — член IFTR (Міжнародна федерація театрознавчих досліджень); був науковим координатором театрознавчих конференцій у СТД (1988, 1991, 1998).
Також він брав активну участь у громадському житті міста, виступав у місцевій пресі зі статтями з різних актуальних питань, був учасником дискусій, що розгорталися на сторінках одеських газет. До політичних партій та громадських рухів не належав. Державних нагород та почесних звань не мав. Завжди дотримувався власної думки, був незалежною та самодостатньою особистістю. Можливо, тому Одеса, як вільне, відкрите світу місто, стала для нього органічною, рідною і палко коханою, мав до неї особливе ставлення. Одеса була для нього цікавим культурно-історичним феноменом; знав і товаришував з відомими представниками культурної спільноти міста, зокрема Саулом Яковичем Боровим, Борисом Лазаревичем Гуревичем, Олександром Розенбоймом, Степаном Петровичем Ільйовим, Борисом Давидовичем Літваком, Костянтином Мефодійовичем Ляльчуком та багатьма іншими.
Від 1993 року Марк Соколянський жив у Німеччині. Як visiting professor читав курси та цикли лекцій в університетах Європи та США, працював консультантом наукових видавництв, активно зайнявся мемуаристикою, продовжував публікуватися. Велике значення протягом усієї його наукової діяльності має творчість Шекспіра, його драматургія. Сам визначав свою належність до московської шекспірознавчої школи, у теоретичних пошуках 1960–1970-х років тяжів до структурально-семіотичного напрямку у літературознавстві, пізніше — до історико-теоретичного та типологічного.
Він був одним із найактивніших учасників процесу відновлення та інтенсифікації шекспірівських студій в сучасній Україні, послідовно впроваджував міждисциплінарність дослідницького ракурсу, брав безпосередню участь у створенні в Класичному приватному університеті (м. Запоріжжя) Українського міжуніверситетського шекспірівського центру, який розгорнув широкомасштабну шекспіроцентричну діяльність. У 2011 році його обрали почесним членом цього центру. Його наукові ідеї стали основою самостійного напрямку в українських шекспірівських студіях — компаративного шекспірознавства, яке вивчає особливості сприйняття Шекспіра у різних соціокультурних контекстах і його відлуння у творчості інших митців (письменників, режисерів, акторів). М. Соколянського можна з повним правом назвати одним із провідних українських шекспірознавців кінця ХХ – перших десятиліть ХХІ століття. Він був членом: — Європейської асоціації шекспірівських досліджень (ESRA), з 1993 року,— бюро Міжнародної шекспірівської комісії, — редакційної ради щорічника “World Shakespeare Bibliography” («Всесвітня Шекспірівська бібліографія») (Вашингтон), з 1995 року — редакційної колегії журналу “Multicultural Shakespeare” (Лодзь, Польша), з 2004 року— редакційної ради періодичного збірника «Ренесансні студії» (Запоріжжя), з 2010 року.
Також як визнаний славіст він був членом:— міжнародної редакційної ради журналу “Zagadnienia Rodzajow Literackich»” (Проблеми літературних жанрів) Польща, з 1994 року,— «Російської академічної групи» (ARAS), у США з 1998-го по 2010 рік,— редакційної ради журналу “Toronto Slavic Quarterly” (Канада), з 2002-го по 2020 рік.
Попри життя за кордоном та занять міжнародними та всеукраїнськими проєктами незмінною залишалась його любов до Одеси. Він продовжував підтримувати наукові зв’язки з ОНУ імені І. І. Мечникова та іншими одеськими й українськими науковими і культурними установами, видавництвами та періодичними виданнями, брав участь у конференціях, що проходили в Одесі, читав лекції для студентів і викладачів, продовжував збирати «одесику» — різноманітні книги про Одесу та її історію, яка посідала значне місце у його бібліотеці в Любеку.
Єврейська складова культури Одеси — одна з важливих тем багатогранної творчості Марка Соколянського. Він є автором біографічної повісті про В. Жаботинського «Звичайно в Одесі» (2005). З його передмовами та коментарями виходять поетичні переклади В. Жаботинського, його романи, зокрема роман «П’ятеро», дія якого відбувається в Одесі. Низка нарисів присвячена С. Боровому (1903–1989) — видатному вченому, економісту, історику, мемуаристу, автору наукових досліджень з історії євреїв України та історико-літературних праць. Для М. Соколянського він був дуже близькою людиною, другом і наставником, один з важливіших вчителів «по життю». Марк Георгійович написав передмову «Довго та щасливо» до книги спогадів С. Я. Борового (1993).
М. Г. Соколянський є автором спогадів про видатних вчених, митців — уродженців Одеси, багато з яких мали єврейське походження. Цікаві персоналії представлені зокрема у його книзі нарисів «Некролог за життя» (2003). Цю роботу та інші спогади він пише, перебуваючи вже у Німеччині. В його особистому архіві зберігається неопублікований рукопис одесита, літературознавця Леоніда Гроссмана «Історія одного єврея», підготовлений самим Марком Георгійовичем.
Його життя було настільки тісно пов’язане з нашим містом, що, хоча за народженням він не був одеситом, Всесвітній клуб одеситів у 2012 році оголосив Марка Соколянського почесним одеситом та видав відповідний диплом «За багаторічну безкорисливу діяльність на благо коханої Одеси». Останньою роботою Марка Георгійовича стала книга «Анфіладами довгої пам’яті. Спогади та роздуми». Вони написані в середині 1990-х, після переїзду до Німеччини, потім допрацьовувалися та доповнювалися, але спочатку їхня публікація не планувалася. У 2015–2018 роках він пересилає електронні варіанти текстів дітям. На початку 2023-го приймає рішення опублікувати спогади, обирає фотографії та за допомогою доньки оформляє рукопис за вимогами видавництва. У тому ж році книга була надрукована у Берліні.
Марк Георгійович помер 5 березня 2025 р. у Любеку (Німеччина). За його бажанням прах поховано в Одесі. Він залишив глибокий слід у світовій науці, українському літературознавстві, культурному житті Одеси та в серцях студентів, колег і друзів.

Бесіда-інтерв'ю з професором М. Г. Соколянським професора Н. М. Торкут // Бібліографічний покажчик опублікованих праць Марка Георгійовича Соколянського / упоряд. М. Г. Соколянський. — Харків: ТОВ «Видавництво „Права людини“», 2024. — С. 54–61.